Батьківський всеобуч 

План роботи батьківського всеобучу на 2021 – 2022 навчальний  рік

1	Сімейна рада . Практичне заняття “Зупинемо булінг разом”	Жовтень	Пр. психолог
2	Круглий стіл «Негативні звички: статистика, шляхи подолання. Попередження правопорушень».	Листопад	Соціальний педагог
3	Посиденьки з батьками «Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей»	Грудень	Прончук О.В.
4	Консультація    “Запобігання соціальним стереотипам і батьківським установкам на вибір дитини”	Січень	Пр. психолог
5	Дискусія «Роль родини в розвитку працездатності учня».	Лютий	Літвінчук Н.М.
6	Консультація-практикум «Важка дитина. Яка вона?»	Березень	Пр. психолог
7	Педагогічне читання «Роль родини в розвитку моральних якостей школяра».	Квітень	Дзюра Р.А.
8	Лекторій «Попередження насильства в сім’ї, психологічне насильство у стосунках з дітьми»	Травень	Пр. психолог, соціальний педагог

 

Розвиток  уваги  та посидючості

Психологи стверджують, що уважні і терплячі діти набагато випереджають у розвитку своїх однолітків. Щоб ваша дитина була, що називається, попереду планети всієї, почніть з виховання у нього посидючості.

Розвиваючи у малюка посидючість, ви одночасно активізуєте у нього пам’ять, увагу і розумові здібності. У підсумку він краще і швидше запам’ятовує інформацію, вчиться її аналізувати і виділяти важливі моменти. Головне – розвивати у дитини такі якості не від випадку до випадку, а щодня. Тим більше, що заняття не віднімуть у вас багато часу і сил, а принесуть величезне задоволення і батькам, і малюкові.

Перші місяці з моменту народження малюк нагороджений природою безумовними рефлексами, які допомагають йому врятувати своє життя при насувається. На яскраве світло і гучний звук крихітка реагує плачем. Руху повітря змушують немовляти приймати захисну позу: він охоплює себе ручками – ці реакції і є перші прояви уваги малюка. Поступово вроджені рефлекси переростають до уваги. Але без допомоги дорослих подібне перетворення навряд чи здійсненне.

Через 3-4 місяці після народження малюк може зосередити на одному предметі вже близько трьох хвилин (для маляти це дуже багато). Саме в цьому віці знадобляться каруселі-мобілі, брязкальця на стійці, розвиваючі килимки – дитина вслухається в мелодії, агукає їм у такт, стежить за пересувати предмети, прагне дотягнутися до них руками. Правда, подібні заняття набридають крихітці вже через кілька хвилин. Але і ця недовга зосередженість на об’єкті вже величезний прогрес!

Ніщо не привертає увагу малюка так, як ваше обличчя. Нехай він розглядає ваші очі, ніс, рот. За цим заняттям він може провести і двадцять хвилин. Якщо ви посміхнетеся, то малюк відповість вам тим же, а якщо насупилася – Він насупився слідом за вами. Для навчання малюка концентруватися на предметі допоможуть спеціальні посібники: геометричні фігури (білі на чорному тлі, або чорні на білому тлі), складні геометричні орнаменти і зображення веселки.

Дитині, яка навчилася повзати, необхідні мобільні іграшки: машинки, різні за розміром м’ячики, мильні бульбашки, які можна розглядати і намагатися дотягнутися до них.

Вже крокуємо

В кінці першого року життя ви відзначаєте два свята – першого кроку і першого слова. З цього моменту батькам може здатися, що дитину просто підмінили. Навколо нього починає загострюватися повітря, буквально за секунду він встигає зробити тисячу справ. І зараз основне завдання батьків – навчити дитину концентруватися на чомусь одному протягом декількох хвилин.

Для розвитку уваги в цьому віці необхідно більше спілкуватися зі своїм малюком. Чим краще малюк розуміє мову, тим активніше розвивається його концентрація на предметі. Не лінуйтеся розповідати дитині про іграшки, з якими він любить грати. Наприклад, візьміть машинку і розкажіть, як вона називається, якого вона кольору, що у неї є колеса і кабіна. Обов’язково покажіть багатофункціональність кожного предмета. Наприклад, ляльку можна купати, годувати, вона може танцювати і спати. Таким чином, ми поступово починаємо розвивати в дитини і уяву.

Не варто захоплюватися: не давайте дитині відразу гору іграшок, намагаючись розповісти відразу про все. У полі зору дитини має бути всього дві-три іграшки, тоді він кожній зможе приділити більше часу і навчитися концентруватися.

Чудово підійдуть для тренування посидючості та уваги пазли з невеликою кількістю елементів, дерев’яні кубики або конструктори з великими деталями, мозаїки для малюків.

 

                     Батьківський авторитет. Педагогічна культура батьків.

 Виховання у сім’ї ґрунтується передусім на авторитеті батьків, оскільки для дитини перших років життя зміст їх авторитету, за словами А. Макаренка, полягає в тому, що він не вимагає ніяких доказів, приймається нею як безсумнівна гідність старшого, як його сила і цінність. Авторитет (лат. autoritas — влада) реалізує себе у впливі особи, життєвому досвіді, заснованому на знаннях, моральних чеснотах.

Переваги авторитетних для дитини батьків ґрунтуються на їхніх знаннях, уміннях, досвіді, зрілості, а не на зверхності або поблажливості. Справжній батьківський авторитет виростає на любові до дітей. Будучи оточеною цією любов’ю, дитина відчуває довіру, повагу авторитетного дорослого, потребу в спілкуванні з ним; живе з упевненістю, що він завжди за необхідності опікатиме і захищатиме її. Батьківська любов супроводжує людину все життя, вона є джерелом і гарантом її емоційної рівноваги і духовного здоров’я.

Кожна сім’я унікальна щодо організації свого життєвого простору, розподілу обов’язків, культури спілкування, виховання дітей. У цьому багатоманітті психологи (Лариса Абрамян, Росія) виокремлюють такі типи взаємодії батьків і дітей:

1.      Любов—пристрасть. Такі стосунки характеризують ставлення батьків до своєї дитини як до найдосконалішої істоти, прагнення бути поруч із нею, некритичне оцінювання її поведінки. У зв’язку з цим часто виникають труднощі щодо узгодження бажань дитини і вимог до неї.

2.      Любов—гармонія. Якісними ознаками таких стосунків є віра батьків у можливості, перспективи своєї дитини, підтримка її захоплень, сприяння розвитку її здібностей, тактовна участь у її справах. Водночас батьки ставляться до дитини цілком тверезо, бачать її недоліки, допомагають долати їх, зосереджуватися на проблемах саморозвитку і самореалізації. Усе це створює дитині атмосферу психологічного комфорту, відкриває можливості для виявлення її ініціативи, сприяє їй в об’єктивній самооцінці.

3.      Любов—марнославство. Вражені марнославством батьки проявляють непомірні амбіції щодо можливостей, перспектив своєї дитини, часто ставлять перед нею непосильні завдання, незважаючи на вікові та індивідуальні особливості і можливості, форсують її працездатність, розвиток здібностей. За непідтвердженості своїх сподівань розчаровуються в дитині, створюючи відповідний психологічний тип стосунків, який нерідко травмує дитину на все життя.

4.      Любов—конфлікт. Таким взаєминам батьків і дітей властиві спалахи й охолодження любові, істеричність. Ініціюють їх переважно одинокі матері. Як правило, вони травмують, руйнують психіку дитини, зумовлюють різкі перепади її емоційного стану, нестриманість, вразливість до несприятливих зовнішніх впливів.

Авторитет, у тому числі й батьківський, формується й існує для дитини поза її суб’єктивною волею. Він є незалежною від інтелектуальних процесів, часто неусвідомленою оцінкою своїх батьків. Психологічний механізм цієї оцінки є дуже складним, підвладним багатьом чинникам. Спрощено його можна уявити як процес усвідомлення дитиною значущості батьків у її житті, їхньої високої людської, іноді ділової репутації, життєвої надійності, доброти, готовності завжди й у всьому бути поруч. Щоб не думали і не стверджували на цю тему батьки, про їх авторитетність в очах дитини можна судити на підставі її ставлення до батьківських слів, поведінки, вчинків. Справжнього авторитету неможливо підмінити нічим, хоч нерідко педагогічне неграмотні, морально нерозвинені, байдужі до своїх дітей батьки нав’язують форми взаємодії, які свідчать про імітацію, підміну авторитету. Найпоширенішими, за спостереженнями А. Макаренка, є такі типи підміни батьківського авторитету:

— авторитет придушення. Основою його є боязнь дитини своїх батьків, причиною якої є покарання за будь-яку провину, що сковує, паралізує її волю, породжує невпевненість, занижує самооцінку. Цей вид батьківського псевдоавторитету А. Макаренко вважав найнебезпечнішим;

— авторитет відстані. Сутністю його є намагання батьків бути якомога далі від дітей, менше спілкуватися з ними, уникати виявів ніжності, любові, уваги. Головне для них — зовнішні вияви поваги з боку дітей (звертання до батьків на «Ви», тон розмови тощо);

— авторитет чванства. Намагаючись компенсувати відсутність справжнього авторитету, батьки постійно хизуються перед дітьми своїми «заслугами», розраховуючи на їх повагу до себе. Будучи переконаними у своїй правоті, вони не припускають, що їхні рішення та оцінки можуть бути піддані сумніву, обговоренню. Традиційним для них є твердження: «Я краще знаю, що тобі потрібно!»;

— авторитет педантизму. Основою його є тотальний контроль за поведінкою дітей, організація їх на педантичне виконання всіх вимог і обов’язків, суворе дотримання режиму;

— авторитет резонерства (франц. raisonneur — людина, яка повчає). Схильні до резонерства батьки постійно повчають своїх дітей, перетворюючи спілкування з ними на тривалі й нудні нотації, що часто збуджує у дітей внутрішній спротив;

— авторитет любові. Не маючи справжнього авторитету, батьки вимагають від дитини слухняності як доказу своєї любові, спекулюють на їхніх почуттях («Якщо любиш маму, то …»). Самі вони теж наголошують на своїй любові, вимагаючи від дитини слухняності («Якщо хочеш, щоб я тебе любила, то …»);

— авторитет підкупу. Вимагаючи бажаної поведінки дитини, батьки обіцяють їй за те різноманітні матеріальні блага, поступки тощо. Така практика є особливо цинічною, аморальною;

— авторитет доброти. Такій моделі взаємодії властиві намагання батьків наголошувати на своєму винятково доброму ставленні до дитини, у всьому потакати їй, що породжує відчуття вседозволеності. Як правило, так діє один із дорослих, намагаючись вигідно постати в очах дитини, на відміну від іншого;

— авторитет дружби. Рівноправне спілкування, своєрідне панібратство, часто породжує грубощі в спілкуванні, зневажливе ставлення дітей до батьків, а також інших дорослих. Усе це не має нічого спільного із щирим ставленням, справжньою дружбою, взаємоповагою батьків і дітей.

Батьки, які по-справжньому люблять дітей, усвідомлюють свою місію, намагаються здобути визнання в очах дитини своєю мудрістю, людськими чеснотами, зацікавленим, добрим, обґрунтовано вимогливим ставленням до неї, до себе, інших людей. Важливо, щоб дитина, спостерігаючи за своїми батьками, сама високо оцінила їх, виявила прагнення бути подібною на них.

 

 Педагогічна культура батьків

 Соціальне відповідальні батьки багато зусиль затрачають для того, щоб їхні діти виросли досконалими особистостями, максимально самореалізувалися в житті. Однак ці зусилля не завжди дають очікувані результати, що великою мірою залежить і від системи сімейних цінностей, рівня особистісної культури кожного з батьків, у тому числі педагогічної культури.

Педагогічна культура батьків — компонент загальної культури, який акумулює в собі накопичений попередніми поколіннями досвід виховання дітей у сім ї.

Виявляється вона в розумінні та усвідомленні батьками своєї відповідальності за виховання дітей, у ставленні до них, в оцінюванні їхньої поведінки, у реальній діяльності та спілкуванні з ними, а також у здійсненні продуктивних зв’язків з іншими виховними інститутами (дошкільними закладами, школою, позашкільними закладами). Для цього дорослі мають бути не лише належно вихованими, а й педагогічне освіченими. Бо, як стверджують психологи, навіть найсерйозніші прорахунки педагогів не позначаються так фатально на розвитку особистості дитини, як неправильна поведінка батьків. Тому виховання батьків необхідне і для успішності процесу виховання дітей, і для здоров’я суспільства.

Педагогічна культура батьків є складною і динамічною системою, її утворюють такі компоненти:

1) педагогічні знання — уявлення батьків про вікову динаміку розвитку дитини, самоцінність періоду дошкільного дитинства, про основні завдання виховання. Виявляються вони у ставленні до дитини, в оцінюванні її поведінки, реальній діяльності та спілкуванні з нею;

2) педагогічна і психологічна компетентність — здатність зрозуміти потреби дітей, раціонально спрямувати зусилля і засоби на уміння бачити перспективи розвитку дитини;

— педагогічна рефлексія — вміння батьків аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини своїх педагогічних помилок;

— педагогічна емпатія — співпереживання, адекватна реакція на вчинки й почуття дітей.

Педагогічна культура батьків — це осмислений, а іноді й неусвідомлений досвід власного дитинства, результат освіти, самоосвіти, психологічного розвитку особистості. Особливо вона актуалізується з народженням дитини, яка своєю появою на світ, своїми кроками у світ і по життю стимулює бурхливий розвиток педагогічної культури батьків. Нерідко батьки виходять у своєму розвитку на необхідний рівень педагогічної культури тоді, коли їхні діти стали дорослими, осмислюючи власні промахи, помилки, нереалізовані можливості. Це ще раз підтверджує важливість ролі дідусів і бабусь у спрямуванні процесу виховання дітей у сім’ї, накладає особливу відповідальність на працівників дитячих дошкільних закладів за роботу з батьками дітей стосовно збагачення педагогічних знань, підвищення педагогічної культури.

Прилучення особистості до педагогічної культури починається уже в її дошкільні роки, коли вона отримує перші уроки виховання у своїй сім’ї та дошкільному закладі, на підсвідомому рівні засвоюючи прийоми педагогічного впливу. Отже, дошкільний заклад разом із сім’єю формує майбутнього сім’янина, здійснюючи водночас роботу щодо педагогічної освіти батьків.

Ініціатором й організатором ефективної взаємодії із сім’єю є дошкільний заклад. Ця взаємодія підпорядкована інтересам розвитку дитини, у кожному конкретному випадку обумовлюється її особливостями і особливостями сім’ї, в якій вона виховується. Вона потребує специфічних знань, такту, високої соціально-педагогічної культури її учасників — батьків і вихователів.

Педагогічна освіта батьків покликана збагатити родинне виховання, сприяти зміцненню всіх його ланок, передусім педагогічної компетентності. Особлива відповідальність покладається на педагогів щодо педагогічної освіти тих батьків, у сім’ях яких виховуються діти з порушеннями розвитку.

Загальним спрямуванням взаємодії сім’ї і дошкільних установ є педагогізація сімейних стосунків, а також емоційне збагачення атмосфери дитячого садка. У цьому процесі відбуваються різноспрямовані збагачувальні впливи на батьків, їхніх дітей, а також педагогів.

 

Виховання батьків

Виховання батьків передбачає допомогу їм у вихованні дітей. Його сутність і завдання свого часу точно окреслив Лев Толстой, стверджуючи, що «всі труднощі виховання є наслідком того, що батьки, не лише не позбавляючись від власних недоліків, а й не вважаючи їх недоліками, виправдовуючи їх у собі, намагаються не бачити цих недоліків у своїх дітях».

У вихованні батьків, як правило, використовують індивідуальні форми з огляду на особливості сім’ї, індивідуальні якості кожного з учасників подружжя.

Виховання батьків повинно засновуватися на принципах демократизації і гуманізації, воно має зміцнити віру батьків у професійну компетентність, тактовність і доброзичливість вихователя, його вміння зрозуміти їх і допомогти їм у вирішенні конкретних проблем, взаємодії з ними тощо.

У своїй педагогічній освіті батьки повинні побачити можливості розвитку спілкування і спільної діяльності з дитиною, зробити свою педагогічну позицію більш адекватною, гнучкою, прогностичною.

Не менш важливо, щоб стосунки батьків і педагогів вибудовувалися на партнерських засадах, оскільки успішно виховувати дітей можуть лише батьки, які поважають себе. Це вимагає від педагогів поваги до них і створення умов, за яких батьки зможуть найплідніше виявити свої позитивні якості та здібності, звільнитися від хибних поглядів щодо виховання своєї дитини. Саме за таких умов педагог зможе пробудити у батьків інтерес до самопізнання і самовиховання.

Досягти мети у взаємодії з батьками педагог зможе за умови правильно налагодженого педагогічного спілкування з ними, яке повинно відбуватися за дотримання таких правил:

— щирий інтерес до батьків вихованців, особистісний підхід до проблем сімейного виховання у спілкуванні з ними;

— залучення батьків до оцінювання успіхів дитини, прогнозування перспектив її розвитку;

— заохочення батьків до участі у спільній роботі з дитиною і педагогом, колективом дошкільного закладу;

— вміння вислуховувати батьків, намагання зрозуміти їхні проблеми, допомогти прийняти обґрунтоване педагогічне рішення;

— доброзичливість, оптимістичність, привітність у стосунках з батьками.

Батьки повинні відчувати щиру повагу до них як до особистостей, зацікавленість їхніми думками і справами.

Ефективні програми виховання батьків запропонували американські вчені. Засновані вони на наданні психотерапевтичної допомоги різним типам сімей. Наприклад, концепція психотерапевта Хайма Жіно спрямована на «деневротизацію» емоційної сфери батьків завдяки усвідомленню ними своїх «почуттів, цінностей і очікувань» у процесі відкритого діалогу з дитиною. Цю роботу він рекомендує здійснювати у тренінгових групах батьків, поділяючи її на такі етапи:

1.      Створення комфортності, усвідомлення значущості спільних проблем учасників занять, виокремлення толерантного лідера (люди здатні до сприймання нових знань, продуктивного вирішення власних і спільних проблем за відсутності реальних загроз їм).

2.      Робота над подоланням стереотипів батьківського мислення, виявлення реальних причинно-наслідкових зв’язків між почуттями і вчинками їх та їхніх дітей.

3.      Формування конкретних навичок самоаналізу й аналізу поведінки дітей на основі усвідомлення амбівалентності (подвійності) людських стосунків. Через аналіз власних реакцій батьки доходять висновку про те, що емоційний досвід не є ні логічним, ні обґрунтованим, а існування на перший погляд суперечливих почуттів є більше нормою, ніж небажаним фактом у житті людини.

4.      Формування навичок психологічної адаптації, відкриття нових педагогічних підходів до нормування поведінки, успіхів у навчанні дітей та інших проблем сімейного виховання на основі індивідуального підходу до кожної сім’ї, дитини, батька, матері.

Програма «Тренінг ефективності батьків» педагога і психотерапевта Томаса Гордона має на меті стимулювання процесу поступового самоототожнення батьків з « моделлю демократичних взаємин». Працюючи з дітьми, які, на думку їхніх батьків, мали психологічні проблеми, Т. Гордон виявив, що насправді батьки були незадоволені своїми взаєминами з дітьми, не вміли вирішувати власні проблеми і проблеми дітей, взаємодіяти з ними. Вони відчували, що не можуть реалізуватися як батьки. Подоланню цього, на його погляд, сприяє вироблення здатності говорити про свою дитину в термінах конкретних особливостей і фактів її поведінки, а не оцінок її як особистості; усвідомлення важливості власної поведінки стосовно поведінки своїх дітей; відвертість у спілкуванні; розуміння захисних реакцій дітей на несправедливі вимоги; запобігання авторитарності у взаєминах з дітьми.

Отже, виховання батьків спрямоване на визнання ними рівноцінності дитини і дорослого як особистостей, спільне особистісне зростання, розвиток співпереживання і співчуття, формування навичок саморегуляції поведінки.

 

 

Батьківська любов

Як любити свою дитину.

 

Правило перше. Вміти слухати свою дитину завжди і скрізь, віддаючись цьому слуханню цілком і повністю, не перебиваючи дитини, не відмахуючись від нього, як від настирливої ​​мухи, виявляючи терпіння і такт.

Правило друге. Вміти говорити зі своєю дитиною так, як якщо б вам хотілося, щоб говорили з вами, проявляючи м’якість, поважність, виключаючи повчальність, грубість і хамство.

Правило третє. Карати, не принижуючи, а зберігаючи гідність дитини, вселяючи надію не виправлення.

Правило четверте. Досягти успіхів у вихованні можна лише тоді, коли батьки – приклад для позитивного наслідування кожен день.

Правило п’яте. Визнавати свої помилки, просити вибачення за неправильні дії і вчинки, бути справедливим в оцінці себе й інших.

 

Як виразити любов до своєї дитини

 

–         Я такий щасливий, що в мене є такий син (така донька), як ти.

–         Я сьогодні цілий день думаю, яка гарна у мене дитина.

–         Я люблю тебе.

–         Мені дуже сподобалось, як ти…

–         Я відчуваю себе щасливим, коли ти…

–         Я так пишаюсь тим, як ти…

–         Я пишаюсь тобою!

–         Поплескати дитину по спині.

–         Нехай дитина почує, коли ви говорите комусь, як пишаєтесь нею.

–         Виявляти зацікавленість в тому, що робить ваша дитина.

–         Ділитися власним досвідом.

–         Показувати турботу про дитину, коли вона почувається погано.

–         Звертатися до неї за порадою.

–         Радіти з дитиною за її успіхи.

–         Дати знати дитині, наскільки вам цікаво проводити з нею час.

–         Зробіть щось особливе для дитини, якщо вона доклала до чогось багато зусиль.

 

Діти – це наше дзеркало …

Любов завжди безумовна …

 

Важливо пам’ятати:

·         якщо ви хочете правильно виховувати дітей – кожній дитині потрібен і контакт очей , і фізичний дотик, і пильна увага , але одночасно і дисципліна. Дитина повинна відчувати і нашу любов , і нашу твердість.

«Любов довго терпить, любов милосердствує , вона не заздрить, не величається, не пишається, не шукає свого,  не дратується, не тримає зла, всьому вірить, все переносить».

 

 Заохочення та покарання дитини в сім’ї

Батьківські збори

 Мета: обговорити з батьками проблему заохочення та покарання дитини в сім’ї; розказати про види покарань і заохочень у сімейному вихованні, про значення покарання й заохочення дітей у сім’ї; сприяти розумінню батьками розумного ставлення до методів і прийомів виховання дітей в сім’ї; формувати у батьків культуру заохочення й покарання дитини в сім’ї.

 

ХІД ЗБОРІВ

 

Бесіда.

– Шановні батьки! Розмова про заохочення і покарання дитини в сім’ї не випадкова. На адресу дітей дуже часто можна почути: «Я тобі що сказав?», «Роби, що тобі говорять» тощо. Це не просто слова. Це метод виховання. Батьки вважають, що їх справа наказувати, а дитина має підкорятися.

Та вони забувають або зовсім не думають про те, що вільна особистість не може сформуватися в сімейному рабстві.

Виявляючи свою батьківську владу, вони не думають про те, що в їх силі їх слабкість: переконати свою дитину, бути авторитетом набагато важче, ніж нав’язати їй свою волю і примусити підкорятися батькам.

Насильство і примус у вихованні лише шкодять. Зовні підкоряючись наказу, дитина залишається при своїй думці, а до вказівок батьків ставиться ще більш вороже.

Так у стосунки дітей і батьків приходить відчуження.

Насильство й примус у вихованні позначаються і на характері дитини. Вона стає нещирою, брехливою, звикає кривити душею. Це призводить до того, що вона перестає бути жвавою і життєрадісною, ховає від усіх таємницю свого існування в рідному домі, стає похмурою і скритною,оминає спілкування з однолітками, сторониться спілкування з учителем, боячись сказати що-небудь не так.

Головний метод виховання – це переконання. А для цього говоріть зі своєю дитиною, спілкуйтеся з нею, шукайте приклади позитивного підтвердження ваших думок, будьте тактовні, переконуючи її. Тоді ваші думки стануть її прагненнями.

У тих сім’ях, де батьки уміло користуються у вихованні покаранням і заохоченням, рівень тривожності  дитини набагато нижче, а результати навчальної діяльності набагато вищі.

 

Коментар:  класний керівник готує анкети для учнів та батьків, пам’ятки для батьків.

 

Анкета для учнів

1.       Як часто тебе карають?

2.      Хто найчастіше тебе карає?

3.      Що може послужити приводом для покарання?

4.      Чи боїшся ти покарань?

5.      Що ти робиш, щоб уникнути покарань?

6.      Як часто тебе заохочують?

7.      Як тебе заохочують?

8.      Що може послужити приводом для заохочення?

9.      Хто з батьків тебе заохочує найчастіше?

10.  Чи чекаєш ти заохочень?

 

Анкета для батьків

1.      Чи вважаєте ви проблему покарання і заохочення дітей у сім’ї важливою й актуальною.

А) Так. Б) Ні. В) Не думав над цією проблемою.

2.      Як ви ставитеся до заохочень дитини в сім’ї?

А) Як до необхідного і значущого атрибуту сімейного виховання. Б) Як до батьківського обов’язку. В) Не замислювався над цим.

3.      Як ви ставитеся до покарань дитини в сім’ї?

А) Як до обов’язкового атрибуту сімейного виховання. Б) Як до одного з важливих елементів сімейної культури. В) Як до необхідного атрибуту сімейного виховання.

4.      Чи карали вас у вашій сім’ї?

А) Так, регулярно. Б) інколи, якщо цього заслуговував. В) Майже ніколи.

5.      Як ви заохочуєте свою дитину?

А) Матеріально. Б) Морально. В) Чергую різні види заохочення.

6.      Які   форми   заохочення   з   поданих   нижче   ви   вважаєте   найбільш значущими?

А) Покупка речей. Б) Покупка іграшок. В) Покупка речей і предметів, пов’язаних з інтересами та захопленнями дитини.

Г) Поцілунок, обійми, подяка.

7.      Які форми покарання дитини ви вважаєте найбільш припустимими?

А) Фізичне покарання. Б) Не спілкуватися з дитиною. В) Позбавлення дитини чогось.

8.        Як  ви   вважаєте,   чи   може  загрожувати   батькам  часте   використання фізичного покарання стосовно дитини?

А) Втратою контакту з дитиною. Б) Втечею з дому. В) Агресією і жорстокістю у ставленні до рідних і чужих людей.

Г) Зміною етичної сфери особистості дитини.

 

 

Пам’ятка для батьків

 

1.       Намагайтеся зберегти в своїй сім’ї атмосферу відвертості та довір’я.

2.      Не давайте своїй дитині нездійсненних обіцянок, не вселяйте в и душу нездійсненних надій.

3.      Не ставте своїй дитині будь-яких умов.

4.      Будьте тактовні в вияві заходів впливу на дитину.

5.      Не карайте свою дитину за те, що дозволяєте робити собі.

6.      Не зраджуйте своїм вимогам щодо дитини на догоду чому-небудь.

7.      Не шантажуйте дитину своїми відносинам з нею.

8.       Не бійтеся поділитися зі своєю дитиною своїми почуттями і слабкостями.

9.      Не ставте свої відносини з власною дитиною у залежність від її навчальних успіхів.

 

 Як заохочувати дитину в сім’ї

 Пам’ятка для батьків

1.       Якомога частіше схвально усміхайтесь своїй дитині і коли вона миє посуд, і коли робить уроки, і коли грає.

2.      Заохочуйте свою дитину жестами: їй буде завжди тепло і затишно, якщо мама торкнеться її голови під час приготування уроків, а тато схвально обійме й потисне руку.

3.       Словесно  висловлюйте  схвалення  що  найменшим  успіхам  своєї дитини, її поведінки.

4.       Використовуйте частіше  вираз:  «ти  прав»,  «ми  згодні  з твоєю думкою» – це формує в дитині самоповагу, розвиває здатність до самоаналізу  і критичність мислення.

5.        Даруйте  своїй  дитині  подарунки та  при  цьому  учіть  її  їх приймати.

6.        Формуйте в своїй сім’ї традиції і ритуали заохочення дитини: день народження, Новий рік, кінець навчального року, 1 вересня, успішний виступ, сюрпризи, поздоровлення і т. д.

7.        Вчіть свою дитину бути вдячною за будь-які знаки у ваги, виявлені до неї, незалежно від суми грошей, витрачених на подарунок.

8.         Даруйте подарунки своїй дитині не лише з урахуванням її бажань, але й з урахуванням можливостей своєї сім’ї.

9.        Для  заохочення  своєї дитини  використовуйте  не  лише  подарунки матеріального плану, але й моральні заохочення, вигадані вами, які згодом стануть реліквією в архіві сім’ї вашої дитини (грамоти власного виготовлення, вірші, газети й дружні шаржі тощо).

10.   Якщо хочете використовувати як заохочення гроші, використовуйте цю можливість для того, щоб дитина вчилася ними розпоряджатися розумно.

11.  Якщо дитина заохочується грошима, ви повинні знати, яким чином вона ними розпорядилася й обговорити це із нею.

12.  Дозволяйте своїй дитині мати кишенькові гроші, та не залишайте їх витрачання без аналізу самою дитиною з вами.

 

ЕМОЦІЇ ПОЗИТИВНІ ТА НЕГАТИВНІ

 

Форма проведення: сімейна рада.

 

Задачі зборів:

 

1.      Ознайомитися із самооцінкою учнів класу.

 

2.      Визначити причини переваги негативних чи позитивних емоцій в учнів.

 

Хід зборів

 

1.      Вступне слово педагога. Шановні мами й татка! У нас сьогодні батьківські збори, які ми проводимо у формі сімейної ради. Сімейна рада збирається тоді, коли справа не терпить зволікань і вимагає всебічного аналізу. Перш ніж ми перейдемо до ради за оголошеною проблемою, послухайте, будь ласка, магнітофонний запис відповідей дітей на запитання: який я? (Наприклад, я – добрий, красивий, розумний і т. д.).

 

Після прослуховування запису батьки повинні відповісти на запитання про мотиви вибору дитиною прикметників, що позначають позитивні та негативні якості. Відбувається обмін думками.

 

Сьогодні ми поговоримо про людські емоції. Мені хотілося звернути вашу увагу на ті емоції, що стимулюють розвиток неврозів, руйнують здоров’я дитини. Це емоції руйнування – гнів, злість, агресія та емоції страждання – біль, страх, образа. Спостерігаючи за дітьми, доводиться констатувати, що емоції страждання, руйнування їм ближче, ніж емоції радості й добра.

 

1.      Батьківський тренінг

Питання

Наведіть приклади ситуацій із вашого життя, з життя родини або ситуацій, що спостерігаються, пов’язані з негативними та позитивними емоціями. 

Чи можете ви сказати, що у відповідях дітей на магнітофонній стрічці ви почули відзвуки негативних емоцій? (На думку психологів, позитивні емоції з’являються в людини тоді, коли її люблять, розуміють, визнають, приймають, а негативні – при незадоволенні потреб.) Як формувати позитивні емоції? Із чого починати? 

Перед вами лежать аркушики паперу. Запишіть на них висловлювання, заборонені у спілкуванні з дитиною у вашій родині, а також висловлювання, що рекомендуються й бажані. 

Висновок. При спілкуванні з дітьми не слід уживати такі, наприклад, висловлювання:

Я тисячу разів казав тобі, що…

Скільки разів треба повторювати…

Про що ти тільки думаєш…

Невже тобі важко запам’ятати, що…

Ти стаєш…

Ти такий же, як…

Відчепись, ніколи мені…

Чому Олена (Настя, Ліля і т. д.) така, а ти – ні…

 При спілкуванні з дітьми бажане вживання таких висловлювань:

Ти в мене найрозумніший (красивий і т. д.).

Як добре, що в мене є ти.

Ти в мене молодець.

Я тебе дуже люблю.

Як ти добре це зробив, навчи й мене.

Дякую тобі, я тобі дуже вдячна.

Якби не ти, я б ніколи з цим не справився.

 

Постарайтесь використовувати перераховані бажані висловлювання якнайчастіше.

 

III. Рекомендації батькам:

 

1) Безумовно приймайте свою дитину.

 

2) Активно слухайте її переживання, думки.

 

3) Якнайчастіше спілкуйтеся з нею, займайтеся, читайте, грайте, пишіть один одному листи та записки.

 

4) Не втручайтесь у її заняття, що їй по плечу.

 

5) Допомагайте, коли просить.

 

6) Підтримуйте та відзначайте її успіхи.

 

7) Розповідайте про свої проблеми, діліться своїми почуттями.

 

8) Вирішуйте конфлікти мирно.

 

9) Використовуйте у спілкуванні фрази, що викликають позитивні емоції.

 

10) Обіймайте та цілуйте один одного не менше чотирьох разів на день.